Як місцеве самоврядування Литви готується до безпекових викликів та як громадяни реагують на гібридні російські атаки, а також чи можлива повномасштабна агресія росії проти країн Балтії – про це спілкувалися з президентом Литовської асоціації Атлантичного договору, членом ради муніципалітету міста Вільнюс та Ради розвитку Вільнюського регіону, членом Литовського союзу стрільців та амбасадором міста Івано-Франківськ Аудріусом Скайстисом.
Нещодавно в Університеті Короля Данила ви читали лекцію про децентралізацію. Свого часу в Україні ми провели довготривалу кампанію з децентралізації. Наші громади отримали ресурси та фінансування, що дозволило їм запускати різноманітні локальні проєкти. Це був успіх, але повномасштабна війна все знівелювала. Литві в цьому плані пощастило більше. Яка зараз ситуація з місцевим самоврядуванням у вашій країні?
Ми наслідуємо модель інших країн Європейського Союзу. Рік за роком система Литви стає дедалі більш узгодженою та відповідає тому, що ви бачите в інших країнах Європи. Звісно, основні етапи децентралізації вже завершені. Хоча в певних сферах завжди є що вдосконалювати, надалі я передбачаю лише незначні коригування. Найважливіші зміни вже впроваджено; система налагоджена, вона працює добре і продовжуватиме функціонувати протягом наступних років.
Зараз Литва постає перед такими ж загрозами та небезпеками, як і Україна. Як на це реагує місцеве самоврядування? Як ви працюєте у сфері оборони та відповідаєте на безпекові ризики?
Ми бачимо різницю в реакції на місцях. Деякі з цих розбіжностей зараз враховуємо безпосередньо в законодавчих змінах, ухвалених для того, щоб уніфікувати підхід. Адже окремі муніципалітети не хочуть дивитися в очі мінливій реальності й розуміти, що зараз є найважливішим для більшості населення. Ми, звісно, це помічаємо, але водночас маємо й дуже хороші приклади ініціативності мерів і місцевих рад, активних та прогресивних у цьому питанні. Зважаючи на те, що вже зроблено, відзначу: такі очільники громад є лідерами в Литві у сфері мінімізації майбутніх втрат та можливих конфліктів.
Ви представляєте Литовський союз стрільців. Яка роль цієї організації в країні? Чи можна стверджувати, що це місток між цивільними та армією?
Так. Наша організація створена 107 років тому, хоча згодом, у радянський період, її ліквідували, вважаючи антирадянською та націоналістичною. Сьогодні це насамперед патріотична й воєнізована структура, яка допомагає збройним силам із боку суспільства. На ранньому етапі нашої діяльноості ми мали певні історичні паралелі з вашими Січовими Стрільцями. Проте зараз ми стали значно технологічно розвиненішими в плані легкого озброєння – іноді навіть більше, ніж наші регулярні збройні сили. Це пов’язано з тим, що ми дуже тісно співпрацюємо з Україною і запозичуємо ваш досвід цієї війни, особливо в аспекті дронів та антидронових систем. Я знаю, що наш Союз стрільців підписав угоди не лише з українськими виробниками безпілотників, а й зі школами операторів. Деякі інструктори Союзу стрільців Литви приїздили в Україну, щоб набути новий досвід, а потім передати ці знання членам нашої організації. Це дуже активна співпраця, і в певних сферах ми справді є лідерами в Литві. Звичайно, основна частина державного фінансування спрямовується на армію, а не на Союз стрільців, але держава теж нас підтримує, і ми отримуємо кошти з державного бюджету.
Тотальна оборона – це ключова стратегія Литви сьогодні. Якщо говорити про людей, про цивільних, – чи готові вони захищати свою країну в разі потреби? Чи припускають вони можливість нападу росії?
Я б сказав, що загалом у суспільстві панує досить глибоке розуміння викликів і ризиків, які можуть дуже швидко виникнути в Литві через непередбачуваність поведінки наших сусідів — росії та Білорусі. Водночас ми створили систему, завдяки якій кожен може здобути базові знання про те, що і як робити в разі «часу Х». Ця система складається з регулярних збройних сил, добровольчих сил та Союзу стрільців. Залежно від своїх здібностей і вільного часу, люди можуть долучитися до будь-якої з цих трьох структур.
Також у нас діє система призову, тобто військова служба для молоді є обов’язковою. Наразі немає великого дефіциту призовників, оскільки в армію йде багато добровольців. Ми навіть не можемо підготувати таку кількість людей, тому що бракує інфраструктури для розміщення призовників та умов для їхнього навчання – полігони не зовсім готові. Тому створюємо ще три полігони в Литві, де зможуть тренуватися як наша армія, так і союзники НАТО, адже ми проводимо спільні навчання. Звісно, ця система все більше адаптується до тих викликів, які маємо в регіоні. Поштовхом до цього, безумовно, стала війна в Україні, хоча деякі експерти попереджали про ці загрози набагато раніше, ще коли росія почала війну в Грузії.
Спостерігаємо, що вже давно тривають гібридні атаки. Оцініть їхній теперішній масштаб. Як ви вважаєте, чи готові громадяни чинити опір таким явищам, як ворожі психологічні операції чи диверсанти, і протистояти цим загрозам з боку росії?
Цілковитої готовності досягти неможливо – її ніколи не буде. Проте загальна обізнаність людей зростає, вони отримують дедалі більше інформації з різних джерел. Основним джерелом, звісно, є наші державні інституції, першочергове завдання яких – роз’яснювати всі можливі нюанси. Але над цим також працюють муніципальні установи та волонтерські організації. Наприклад, Союз стрільців – неурядова організація, яку фінансово підтримує держава, – також пояснює решті людей, як боротися з гібридними загрозами та як їх пережити.
Це надзвичайно важливо, тому що деякі люди досі не знають, що робити. Крім того, наша інфраструктура має бути підготовлена, люди мають знати, де укриття, як діяти в кризовій ситуації. Усю цю інформацію надають, зокрема, у Союзі стрільців. Звісно, кожному відомо, що має бути в «тривожній валізці», хоча не всі це реально виконують. Тому, безперечно, повна готовність – це орієнтир, але її не можна досягти остаточно. Це як міраж: до нього можна наблизитися, але ніяк не впіймати.
Як ви оцінюєте ймовірність повномасштабної агресії проти країн Балтії?
Так, на нашу думку, це цілком імовірний сценарій. Звісно, ми прагнемо цього уникнути і переконані, що спроможні стримати росію від такого кроку. Але водночас ми дуже добре розуміємо природу росії: це непередбачуваний сусід. А з таким сусідом завжди існує ризик повномасштабної агресії.
Ви амбасадор Івано-Франківська. Розкажіть детальніше про свою діяльність тут. Що вона передбачає?
Ця діяльність розпочалася ще близько 14 років тому з наукових конференцій. Із того часу співпраця значно розширилася, охоплюючи щораз більше напрямів. Власне, наше партнерство стало офіційним і перестало бути неурядовою ініціативою. Завдяки цим крокам сьогодні маємо чинну угоду між Радою розвитку Вільнюського регіону та Івано-Франківською обласною радою. Думаю, ця співпраця стане ще міцнішою, особливо в повоєнний період.
Звісно, ми прагнемо цього, й одним із наших завдань є допомога Україні в тому, щоб завершити війну перемогою. Віримо, що це реально. Водночас розуміємо, що відбудова країни після війни також буде величезним викликом. Зараз ми допомагаємо переважно через проєкти гуманітарної допомоги. Також розуміємо, що транспортні засоби, які передаємо, часто використовуються і збройними силами – і це, безумовно, сприяє досягненню ваших цілей у цій війні.
