Про закони, які формують освітню сферу, приватизацію університетів та чи можливо вдвічі підвищити зарплату вчителям – голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак розповів в ексклюзивному інтерв’ю для Університету Короля Данила.

Чим Ви займаєтеся на посаді голови Комітету з питань освіти, науки та інновацій у Верховній Раді України IX скликання? Як минає Ваш робочий день?

О восьмій ранку я вже на роботі, опрацьовую цілий стос вхідних документів. Далі, як правило, робота в комітеті: один чи два заходи, декілька зустрічей, багато відкритих або закритих нарад. Це залежить від того, що зараз перебуває у фокусі уваги комітету. Іноді трапляються чи от-от мають трапитися «пожежі», яким потрібно запобігти. Також є планова робота – законотворча і контрольні функції.

Що належить до обов’язків відомства загалом?

Ми розробляємо законопроєкти і виносимо їх на голосування у Верховній Раді, переконуємо депутатів, чому для нашої сфери потрібні саме такі рішення і реформи. Їх ухвалюють більшістю голосів у парламенті, опісля закон підписує президент. Це перша функція законодавчих комітетів. Друга – контрольна. Ми стежимо за діяльністю МОН, його ефективністю і безпосереднім виконанням законів. Наприклад, улітку ухвалили новий Закон України «Про дошкільну освіту» замість попереднього, який був чинним впродовж 23 років і, вочевидь, застарів. Через рік ми повернемося до нього, поговоримо з батьками, представниками закладів освіти, місцевих громад, міністерства, асоціацій і проведемо аудит кожної норми закону. Можливо, уже видно, що якась гіпотеза не запрацювала так, як ми прагнули, тому її можна підкорегувати змінами до закону.

Або ж Закон України «Про вищу освіту», ухвалений у 2014 році. У нього вже десятки разів вносили зміни. І ми починаємо думати про те, чи не варто його переписати. Але наразі маємо інші пріоритети.

Яким із розроблених законів найбільше пишаєтеся та який, на Вашу думку, є найважливішим?

Одними з перших були зміни до закону «Про вищу освіту» у 2020 році, дуже важливі для того, щоб розпочати реформи, результати яких ми бачимо зараз. Другий із фундаментальних – це закон «Про повну загальну середню освіту»: він фіксує архітектуру і закладає перехід до старшої профільної школи, описує 12-річку. До слова, нещодавно Європейська комісія у своєму звіті зазначила, що Закон України «Про дошкільну освіту» – один із найпрогресивніших у Європі.

У чому зараз вбачаєте найбільші проблеми української освіти?

Низький рівень менеджменту – це перше. З іншого боку,  невисокий рівень умотивованості студентів і, звісно, проблеми з контролем. Недоліків насправді багато.

Чи розглядається ідея приватизації державних університетів? Як Ви вважаєте, чи може це стати вирішенням проблеми неефективності багатьох із них?

Приватизація – це дуже тонкий лід. Вона може бути корисна, а може бути дуже згубною. Залежить від того, як і хто її буде проводити. Це ризикована історія. Недарма в багатьох частинах законодавства є заборона на приватизацію закладів освіти. Завжди знайдеться якийсь охочий усе продати. У нашій сфері управління приблизно 30 тисяч об’єктів: 13 тисяч шкіл, майже стільки ж дитячих садочків, університети, профтехи, коледжі. З точки зору бухгалтера це можна продати і відповідно отримати якісь кошти. Питання в тому – що натомість?

Зараз у законі про державний бюджет на 2025 рік експериментально введена норма, яка знімає заборону на приватизацію закладів вищої освіти, але тільки тих, які пройшли процес об’єднання або приєднання. Це прохання Мінфіну, я не дуже вірю в цю норму, але хочуть проекспериментувати – спробуймо. У нас минулого року відбулося 9 об’єднань. Логічно, коли 2-3 університети об’єднуються, то оптимізують свою структуру. Можливо, у них з’являється не потрібна їм будівля або якась частина майна. Тобто вони можуть передати це у Фонд держмайна, і він продасть. Відповідно до тієї норми 90% від продажу спрямовується на рахунок університету, 10% – у державний бюджет, бо раніше було навпаки. Але я думаю, що це не спрацює, тому що є указ президента, який забороняє відчуження майна закладів освіти зі статусом національний, а це сильно обмежує. У принципі, від зловживань зараз цей аспект захищений. Якщо університет матиме на меті відмовитися від якоїсь частини майна – давайте. Чому я підтримав Мінфін у цьому питанні під час розгляду бюджету? Тому що це все одно контрольована нами історія, усе не почне вмить розпродаватися. І якщо є змога спробувати – спробуємо і подивимося на результат.

Чи здобуття вищої освіти є запорукою успіху? Чому?

Так, але все відносно. Я знаю як успішних, так і неуспішних людей із вищою освітою. Я знаю безробітних із декількома вищими освітами. Питання в тому, для чого людина здобуває вищу освіту. Якщо просто, аби її мати, то це означає, що вона втратить п'ять найдорожчих років свого життя і буде просто кудись ходити, щоб отримати якийсь диплом. Це точно не про розвиток. А з іншого боку, якщо людина свідомо ставитиметься до вищої освіти, вона здобуде дуже широкий спектр знань. Вища освіта взагалі в більшості країн сприймається не як підготовка до ринку праці, а як розвиток світогляду. Чому світова еліта обирає класичну освіту? Мабуть, для того щоб стати всебічно розвиненими. Тоді й виникає набагато більше можливостей, ніж просто стати спеціалістом.

Як, на Вашу думку, в Україні можна комерціалізувати науку – зробити так, щоб дослідження були корисними для бізнесу та ним же й фінансувалися?

Можна було раніше, можна зараз, можна буде й надалі. Це питання менеджменту. До парламенту я очолював науковий центр Національної академії наук, у мене чудові розробки, які прекрасно комерціалізувалися під замовлення. Я ніколи не бачив у цьому проблеми. Так, є різні обмеження бюджетного кодексу, але, як на мене, це відмовки. Якщо людина хоче і вміє, вона все зробить.

Чи є напрацювання щодо того, як глобально вирішити проблему низьких заробітних плат у сфері освіти?

Це найпростіше рішення, яке може бути, просто воно вимагатиме шалених грошей. Не треба нічого видумувати: хочеш збільшити зарплату вдвічі – збільшуєш освітню субвенцію вдвічі. Усе достатньо просто і трагічно водночас. Наприклад, усі зарплати вчителів в Україні – це 103 мільярди гривень. Щоб збільшити зарплату вчителя у два рази, треба додати ще 103 мільярди гривень. І цей план був, він мав втілитися у 2022 році. Усе змінило повномасштабне вторгнення. На жаль, через війну це зробити неможливо.

Як законодавство захищає права вчителів? Що можете їм порадити?

Захищає і достатньо сильно. Мені здається, що це, можливо, одна з найбільш захищених професій. Питання в тому, які важелі впливу хоче мати вчитель? Є різні діти, і батьки завжди будуть захищати своїх дітей, інакше гріш їм ціна. Учитель може звернутися до педагогічної ради, до свого директора, до поліції. Давати абсолютну владу нікому не потрібно. Є ювенальна поліція, яка займається дітьми, є поліція, яка має на це реагувати, є закони про булінг і мобінг, щоб урегулювати ці взаємини,  освітній омбудсмен, до якого можна також апелювати, і, врешті-решт, міністерства і ми, якщо нічого не спрацювало.

Дайте три поради студентам, які хочуть досягти успіху.

Перше – займайтеся тільки тим, що вам до вподоби. Життя занадто коротке, щоб витрачати його на речі, які не приносять задоволення. Знайдіть те, що вам подобається, станьте в цьому професіоналом, заробляйте цим гроші і будьте найкращими у світі. Іншого способу не буде. Якщо вас хтось змушує чимось займатися і каже, що це перспективно, пам’ятайте: так не працює. Не можна змусити людину стати інженером, психологом, юристом, суддею. Вона досягне максимум можливого тільки тоді, коли любить свою справу. Не витрачайте часу на все інше, бо інакше ви будете сумувати і жаліти, що втратили десятки років на те, чим не хотіли займатися. І врешті-решт, колись все одно повернетеся до того, що вам приємно. Друге – нікого не слухайте і нічого не бійтеся, не бійтеся помилятися. Краще спробувати і шкодувати, ніж не спробувати і теж шкодувати.