Думками про свято Великодня ділиться завідувачка кафедри журналістики, реклами та звʼязків з громадськістю УКД Інна Варварук. 

— Великдень під час війни. Що для Вас це свято означає зараз?

— Для мене Великдень — це, перш за все, можливість приїхати додому, до батьків у рідне село, де все розквітає і зеленіє. Не памʼятаю жодного Великодня, який би був сумним. Для мене це своєрідне єднання з сімʼєю, за якою я дуже сумую, бо іноді робота забирає багато часу. Мій дім і родина — це місце моєї сили. Також цього року є особливий момент — наш родич, який є військовослужбовцем ЗСУ, буде з нами, тому це великий привід для радості.

— А щодо традицій? Окрім того, що ви збираєтесь разом, є якісь особливі традиції у Вашій сім'ї?

— Ну, звичайно. Це жартівливо, але в Чистий четвер помиті вікна — святе. Також у цей день мама випікає паску, не в духовці, а в справжній печі на дровах. Процес виготовлення паски — своєрідний ритуал: тільки мама (цього року і я буду) заходиться в кімнаті, де є піч. Там обовʼязково має бути тиша. Окрім цього, піч потрібно напалювати грабовими дровами, оскільки вони дають «добре» тепло, достатнє для того, щоб паска спеклася і не згоріла. Виготовляємо паску за рецептом бабусі: формуємо основу, далі — віночки з тіста і красивий хрестик, який розташовуємо посередині. Якщо тісто залишається, то мама робить з нього «зозульки», які також запікає. Також в четвер тато власноруч готує ковбасу. Довжина великодньої ковбаси (одна із ковбас) обов’язково має бути такою, як окружність кошика. Після приготування коптить м’ясні вироби («будить у бужарці») на дровах в окремому місці. Аромат — на всю вулицю! 

— Який ваш найтепліший спогад про цей день?

— Напевно, найтепліший спогад — святкування Великодня, коли ще жили мої бабуся і дідусь, це було десь 15 років тому. Вранці на Великдень ми усі разом йшли до церкви, обирали місцину, де маємо бути під час освячення кошика. Усі були щасливі й безтурботні, хоч і трішки голодні. Після богослужіння поверталися додому (і зараз так, правда уже без дідуся та бабусі). 

— Також пригадую, як бабуся рано-раненько, о 5-й, мабуть, або й швидше ішла до церкви, щоб навпроти входу до храму Божого обов’язково зайняти місце. У нас біля церкви розкладають кошики, а біля них — ще кілька пасочок, які потім дають за здоровʼя чи за померлу душу в родині. І завжди кажуть: «Хай Бог прийме наперед душі (називають ім’я людини)». До тієї пасочки ще є свічка, писанки, якісь фрукти, солодощі. Той, хто отримує такий дар, потім має помолитися за здоров'я або за померлу душу тієї людини, ім’я якої було названо.

— З чим би Ви хотіли, щоб Великдень асоціювався у наступних поколінь?

— Перш за все, я б дуже хотіла, щоб памʼятали, що  Великдень — дійсно гарне, величне свято, як кажуть, щоб душа раділа, щоб всі діти святкували його зі своїми рідними, або з тими людьми, які для них є близькими. Для мене Великдень — це сім’я, це приємний запах свіжої випічки, паски, ковбаси, яєць, це радісний гомін біля церкви, коли зранку всі переймаються приємними клопотами, до кого йти в гості і що поставити на стіл. Це багато квітів на подвір’ї, особливо нарцисів. Це сонячне тепло, спів пташок… Заплющую очі, і саме таку картину бачу. Відколи розпочалося повномасштабне вторгнення, багато змінилося, але щороку, як би важко не було, кожна сім’я намагається повернутися в Україну або поїхати туди, де рідні, послухати великоднє богослужіння, помолитися. Не завжди є можливість бути там, де хочеш… Саме тому ціную спогади, коли усі збираються біля церкви, нікуди не спішать і насолоджуються магією великого свята, коли Бог наче дивиться на тебе з небес і посміхається. Але саме в той момент люди єдині, згуртовані, дружні з думками про світле Христове Воскресіння. І всі вірять у те, що після Великодня завжди буде трохи краще. Не знаю, земля оновиться, проросте зелень. Навіть якщо після того ще будуть морози, але про це вже ніхто не думає. Тобто це дійсно психологічне перезавантаження людей.

— Що Ви хотіли би побажати студентам та своїм колегам з нагоди прийдешнього свята?

— Я хотіла би побажати, щоб свята пройшли в спокої. Щоб наш ворог не запускав ніяких ракет, шахедів, безпілотників та іншої нечисті. І нехай усе, що вони запустять, вертається до них і падає на оту нечисту землю. Бо Великдень — це свято добра. Бажаю кожному бути зі своїми рідними, відчувати добро, відчувати смак великодньої їжі. І просто намагайтеся трішки відпочити і не думати про серйозні чи складні питання: роботу, навчання, сесію... Зараз ми всі в емоційній бульбашці, яку треба трішки розірвати, принаймні в період свят. Бажаю зібрати рідних та друзів за одним столом,  прогулятися босими ногами по траві, потрапити під легенький весняний дощик (хоч цього року, мабуть, це буде сніг), назбирати букет квітів з маминої клумби, випити каву десь на березі ставочка або річки в селі (якщо це недалеко). Найважливіше — насолодитися сміхом своїх батьків, рідних, поки вони з вами, і в молитві згадати тих, кого уже немає. Радійте дрібничкам, насолоджуйтеся моментами, проведеними з людьми, які вас безмежно люблять!

Автор матеріалу — студент-журналіст Університету Короля Данила Данііл Жариков.