Володимир Яслик кандидат філологічних наук, директор Фахового коледжу ЗВО «Університет Короля Данила»
Їх періодично намагаються викоренити чи навіть заборонити, але із повсякденного вжитку вони навряд чи колись повністю вийдуть. Гострі слівця, які люди використовують через надмір емоцій або ж банальну звичку, можуть бути різними: від гумористичної та доволі культурної лайки – до брутальних і вульгарних матюків. Які ж із них притаманні українцям?
Як в Україні з’явилися матюки?
Загальнонародна мова охоплює як літературний варіант, так і позалітературні елементи, зокрема просторіччя, діалекти, жаргони. До некодифікованих одиниць мовної системи належать й обсценізми (від лат. obscene – непристойний, аморальний), які є частиною лайливої лексики. Вона охоплює згрубілі за значенням слова, що зазвичай використовуються для позначення анатомічних, фізіологічних та сексуальних аспектів людського життя і в певних комунікативних ситуаціях є засобом вираження емоційної реакції, переважно на неочікувані чи негативні події.
Як зазначає Дарія Якимович-Чапран, уже в писемних пам’ятках XVI–XVII століть непристойні слова позначали термінами «гнилоє слово» (1687), «корчемноє слово» (1592), «невчтивоє слово» (1619), «сромотноє слово» (1599), «шкарадоє слово» (1642). Вислови, що містили подібну лексику, характеризували як «шкарадая мова», «шпетная мова». Це свідчить про давню традицію уникнення обсценної лексики в українському нормативному мовленні та її сприйняття як порушення культурних і мовних норм.
Варто акцентувати, що в давньоукраїнській мовній традиції не було зафіксовано слів на кшталт сучасних матюків: мовці вживали радше слова, що нагадували прокльони або саркастичні, гумористичні вислови. І тільки з початком русифікації (умовно починаючи від ліквідації Гетьманщини у XVIII столітті) почався період активного проникнення в українську мову значної кількості нецензурних слів, особливо в радянський період. Тут зауважу, що не завжди матюки російські, адже росіяни формували мову шляхом значного лексичного запозичення з тюркських, фіно-угорських, слов’янських, романських мов. Оскільки культурно-поведінкові моделі, такі як привласнення чужого, дезінформація, маніпуляція, соціальний паразитизм і експансіонізм, мають у росіян системний характер, то є сумнів, чи навіть матюки є їхніми. Тому, вважаю, правильніше говорити про посередництво російської мови, через яку до нашої проникла обсценна лексика.
Як лаялися українці?
Лайлива лексика в українській мові колоритна, «смачна», адже в українців є багата система евфемізмів, саркастичних висловів та прокльонів, які не мають відверто вульгарного характеру. Тобто лайка українців не завжди була обсценною. Наприклад, найбільш поширеними були форми висловлювань гніву через побажання нещастя: Бодай ти скис! А щоб тобі повилазило! Аби тебе грім вдарив! Щоб тебе лиха година спіткала! Най ті качка копне! Щоб ти сказився! Іди під три чорти! Трясця твоїй матері! Матері твоїй ковінька! Срав би-с на грань рідшим, як вода, зеленішим, як трава! Часто використовувалися образливі порівняння, наприклад: Як срака навиворіт! Висерок! Дурний як ціп! Гімно нероздушене! Як бачимо, українська лайка була більше завуальованою, дотепною й часто мала глузливий характер, на відміну від сучасних вульгаризмів.
Наприклад, кандидат історичних наук Василь Балушок зазначає, що за пізнього середньовіччя найбільш популярними лайливими словами в українців були: корчемник, потварця, нецнота, грач, здрайця, своволник, лисий (у значенні дідько), кат, скурвий син і пес.
Гумор замість грубощів
Ну погодьтеся, що фрази Аби тобі срака по шві розійшлася! Щоб тебе гімно доганяло! Пасує, як сраці фіранка! Щоб тобі булька з носа вискочила! Срали-мазали! і багато інших справді змушують усміхнутися. Завдяки такій особливості українська лайка звучить менш агресивно, може, не зовсім культурно, але краще, ніж матюк. Тому такі фрази водночас і засіб вираження емоцій, і частина фольклорної традиції.
До слова, В. Бойчук робить висновок, що російські матюки – сексоцентричні або ж відгенітальні. В їхній основі – статевий акт, часто збочений, органи, що беруть у ньому участь, та особи, які мають ті чи інші сексуальні характеристики. Українській лайливій традиції це не властиво.
Коли без гострого слівця не обійтися
Українська мовознавиця Леся Ставицька уклала словник «Українська мова без табу», де систематизувала ненормативну лексику та її семантичні відповідники, а також розкрила поняття «обсценна лексика» в науковому аспекті. Там часто можна натрапити на слова, що позначають назви статевих органів, процесів статевого акту, фізіологічних функцій організму та його результатів. Таке дослідження – не випадковість в українському мовознавстві, а реальне розв’язання проблеми прогалини «незручних» тем у лінгвістиці. Будьмо чесними, ми інколи з різних причин можемо використати гостре слівце, то чому воно як одиниця мови не може бути об’єктом дослідження. Не буду наводити зараз конкретні слова, адже «не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр…». А ось деякі слова, зафіксовані в Словнику української мови за редакцією Бориса Грінченка наведу: бздіти, бздун, гузно, гузниця, дупа, курва, пердун, поцька, срака, срачка, дристати, цюник, сцяти, сцикун, навіть фемінітив сцикуха.
Лайка в літературі
Використання лайки в літературі є доцільним лише за умови, якщо вона виконує певну художню функцію та відповідає стилю твору. Тому добірна лайка у творах масової художньої літератури, навпаки, може допомогти авторові зробити твір емоційним, передати «живі» діалоги літературних персонажів, створити комічний ефект. Згадаймо хоча б «Енеїду» Івана Котляревського, в якій автор колоритно використав лайку, яка тільки збагатила поему.
Українською краще
Повністю викоренити матюки, на мою думку, неможливо, а ось замінити їх українськими лагіднішими відповідниками реально, головне – бажання мовця! Це має бути усвідомлений вибір кожної людини: варто знайти альтернативні способи висловлення своїх емоцій, учитися добирати інші, власне українські, лайливі слова. На жаль, ненормативна лексика стала повсякденним феноменом із частотним вживанням, поширюючись як через безпосереднє усне мовлення, так і через засоби масової комунікації (соціальні мережі, медіапростір). Тому найперше рекомендую думати, як ми говоримо, з ким ми говоримо та де ми говоримо. Тішить, що в сучасному мовному просторі формується усвідомлення сторонності російського обсценного лексикону, що частково сприяє поступовому поверненню до автентичних українських форм висловлень.
