Як знайти правове рішення, якщо в суді кінцевої інстанції виникають суперечності щодо певної проблеми? На допомогу приходять науковці. Професорка кафедри права імені академіка УАН о. Івана Луцького в УКД Ірина Басиста – одна із них. Уже 8 років докторка юридичних наук співпрацює з Науково-консультативною радою Верховного Суду. Також вона є авторкою багатьох підручників, посібників, фахових статей і членкинею редколегій наукових видань. Як вдається поєднувати різні напрями діяльності з викладацькою роботою та де черпає натхнення, науковиця розповіла в ексклюзивному інтерв’ю.
- Нещодавно Ви отримали подяку від Науково-консультативної ради Верховного Суду. Що для Вас означає ця відзнака і загалом багаторічна співпраця з Верховним Судом?
Це результат тривалої роботи в Науково-консультативній раді Верховного Суду. Для мене це шлях зростання науковця, коли розумієш, що відбувається на практиці на рівні кінцевої касаційної інстанції в нашій країні. Ти бачиш проблематику: де законодавство працює, а де – ні. До нас звертаються судді колегій Касаційного кримінального суду та Великої Палати Верховного Суду, яка обʼєднує суддів чотирьох касаційних судів: Касаційного цивільного, Касаційного господарського, Касаційного кримінального та Касаційного адміністративного. І там вже вирішуються виключні правові проблеми на рівні Верховного Суду.
Коли мене вперше обрали до складу ради, я думала, що це, мабуть, не моє, бо дуже складно: робота на громадських засадах, виконувати її треба у вільний час, а він буває дуже пізно, тож працювати іноді доводиться з вечора і до ранку. Але це дуже гарна історія про те, як поєднувати науку і практику. Коли бачиш, як непросто все відбувається на рівні касації, то вже по-іншому починаєш викладати навчальні дисципліни, намагаєшся пояснювати студентам, що насправді не все так добре, як написано в підручнику чи посібнику. Законодавство може бути прописане ідеально, але виконання його приписів може бути різним. Для прикладу, надмірна завантаженість виконавців, відсутність у них часу, а іноді й досвіду створюють такі прецеденти, коли навіть найпростіше законодавче положення по-різному інтерпретують в Івано-Франківську, Вінниці чи в Києві. Є також прогалини та колізії в самому законодавстві. Тобто формуються обʼєктивні передумови такої ситуації, коли дві колегії Верховного Суду мають різне бачення однієї проблеми, тоді вони й звертаються до членів Науково-консультативної ради, і ми готуємо об’ємні висновки. Бувають ситуації, коли об’єднуємося з колегами і готуємо спільний висновок, бо недарма кажуть, що в дискусії народжується істина. Кожен запит – це новий досвід і проблема, що, як правило, науковцями не описана.
- Часто суспільство бачить у медіа роботу правоохоронних органів, судів, але не бачить, власне, роботи науковців, які формують базу для функціонування всієї правової системи. Чи можна це порівняти з айсбергом, коли для огляду відкрита лише верхівка?
Приблизно так і є. Люди не завжди обізнані із судовою системою, не знають, який обсяг підготовчої роботи апарату суду, суддів, консультантів передує, наприклад, судовому розгляду. Це величезна праця. Наше законодавство насправді досить якісне, але, звісно, не завжди і не суцільно, і також чимало залежить від виконавця законодавчого припису.
- Якщо порівняти з роботою колег в інших країнах, наскільки збільшилося навантаження на фахівців у Вашій сфері з початком повномасштабної війни?
Викликів було багато, і на початку повномасштабної війни нам всім довелося наново вчитися: зʼясовувати для себе, як працює Міжнародний кримінальний суд, у чому особливості кваліфікації серйозних міжнародних злочинів, як можна все це поєднати з українським законодавством, тому що доказова база збирається в нас, в Україні, і передусім – для національних правоохоронних органів, а потім може бути використана в міжнародних інстанціях. Два роки тому авторським колективом ми підготували на замовлення Головного слідчого управління Національної поліції України порадник для роботи з відкритими джерелами цифрової інформації за протоколом Берклі (міжнародний документ для роботи з цифровими доказами) у порівнянні з правилами нашого Кримінального процесуального кодексу. Порадник покликаний допомогти органам досудового розслідування дотримуватися і міжнародного документа, і національного КПК, щоб наша доказова база з воєнних злочинів могла використовуватися в міжнародних судових інстанціях. Але, направду, практикам було набагато важче, ніж нам, науковцям. Ми мали час для самоосвіти, проходили відбори на навчання в міжнародні освітні та наукові проєкти, а практикам одразу доводилося працювати на місці подій: у Бучі, Ірпені, Гостомелі. Вони формували слідчу практику, якої не існувало в цілому світі.
- Нещодавно на міжнародній конференції Ви доповідали про особливості формування доказової бази у воєнних злочинах щодо довкілля та вчиненого, вчинюваного екоциду. Скільки ще тем, які потребують врегулювання в правовому полі, порушила назовні війна?
У мене є частина праць, які стосуються кваліфікації і доказування геноциду. Але ми всі розуміємо, що тут потрібна політична воля багатьох країн, бо геноцидальний умисел був не тільки щодо знищення української нації, проте, на жаль, судових розглядів не відбувалося. І тому важлива співпраця, щоб не втратити докази про все, що відбувається. Ми щиро віримо, що в результаті росія як агресор і як та країна, що вчиняє геноцид не тільки щодо українців, буде притягнута до відповідальності на міжнародному рівні, а її очільники – до кримінальної відповідальності.
- Як в Університеті Короля Данила побудована система викладання для студентів-юристів? На що націлюєте молодих правників? Як мотивуєте їх братися за складні, але необхідні теми?
Мотивуємо по-різному, головне – щоб вони формувалися як особистості. До прикладу, дивимося фільми на правничу тематику – закордонні та українські. Коли діти тільки вступають до вишу, вони не мають уявлення, ким хочуть бути: слідчим, прокурором, суддею і т.д., і який це має вигляд. А коли вже вивчаєш якусь дисципліну, то можеш навіть художній фільм проаналізувати з точки зору певних порушень: збирання доказів чи порушення засад кримінального провадження. От минулого разу група була не готова, то до наступного заняття підійшли творчо й візуалізували 22 засади кримінального провадження. І це дуже гарно, тому що вивчати суто закон не правильно. Студенти мають бути розвинені як особистості, розуміти, чи готові до цієї професії з її найгіршими поворотами. Тому ми намагаємося поєднувати творчість, модельні судові засідання, фільми, есе, тестування, теорію і практичні кейси, підготовку процесуальних документів. З магістрами, коли аналізуємо актуальні проблеми кримінального процесу, розглядаємо ситуації та виключні правові проблеми за тими кримінальними провадженнями, з якими я працюю у Верховному Суді. А ще відвідуємо слідче управління, райвідділи, щоб студенти зрозуміли, що таке Єдиний реєстр досудових розслідувань, як він працює, як туди вносять інформацію. Коли все це їм пояснює слідчий, вони сприймають зовсім по-іншому.
- Був час, коли Ви працювали слідчою. Чому все ж таки надали перевагу науковій діяльності?
Я одразу розуміла, що мені ближча наука, ніж практика, хоча й практична діяльність подобалася. Тішуся, що дуже багато випускників стали успішними, гарно впоралися на практиці, поважають людей і їхні права. Бачиш їх, уже сформованих особистостей, і розумієш, що обсяги завдань, які вони не завжди сприймали під час навчання, пішли їм на користь.
- Ви пишете наукові посібники, публікуєте статті, входите до редколегій низки наукових видань, викладаєте, консультуєте в суді і не припиняєте вчитися. Як встигаєте поєднувати стільки напрямів?
Коли працюєш зі студентами, у тебе завжди є ота енергетика, вони мотивують. Розумієш, що можеш бути комусь корисним своїми знаннями, бо коли тільки в собі все акумулюєш і не ділишся, це ж не правильно. Тож мусимо знаходити час. Іноді руки опускаються, але приходиш на заняття – і все стає на свої місця.
- Зараз усі говорять про те, що штучний інтелект витісняє фахівців у різних галузях. Чи загрожує це юристам?
Нам загрожує не сам штучний інтелект, а, радше, його неетичне використання. Передусім це технологія, яка спрощує наше життя. Але є ті напрямки й галузі, де вона теоретично може нівелювати інтелектуальну людину – і цього не можна допускати. Є технічна рутина, з якою система може гарно впоратися, але все одно вона потребує кінцевої перевірки людиною. Якщо ми відпускаємо це на самоплив, то втрачаємо нашу етичність і відповідальність, і це вже питання до нас як до фахівців. А взагалі штучний інтелект не може замінити ні суддю, ні слідчого, тому що тільки людина здатна до емпатії, правдивої чуттєвості.
- Як ШІ може заощадити час юристам?
Він заощаджує багато часу на технічних завданнях, коли треба опрацювати масив літератури, знайти статті, судові рішення, опрацювати бухгалтерські розрахунки тощо. Але все одно результати його роботи потрібно перевіряти спеціалістам. І, звичайно, покликатися, якщо використовували ШІ, щоб той, хто читає, розумів, чи це була творча робота людського інтелекту, чи результат роботи штучного інтелекту.
- Що потрібно, аби досягти успіху в науці? І що б Ви побажали молодим науковцям?
Потрібно братися за роботу і не боятися своїх помилок, бо ми вчимося на них. Успіх у кожній професії залежить від того, наскільки людина здатна до самоорганізації і самомотивації. Мистецтво не лише в тому, щоб підніматися щаблями, а й у тому, щоб, коли впадеш, мати здатність і стержень піднятися і йти далі. Але, звичайно, треба вміти жити, бачити, коли настає весна, квітне все навколо, бо це також мотивує, надихає і дає поштовх до нових наукових ідей та проєктів.
