Чи зменшився із початком повномасштабної війни запит на розкішні проєкти, як балансувати між баченням замовника, сенсами і комфортом мешканців та що вважає «олімпійськими іграми» у своїй професійній діяльності, розповідає архітектор, викладач кафедри архітектури і будівництва Університету Короля Данила Юрій Ковальчук.

На запитання, що потрібно, аби стати архітектором, Юрій Ковальчук відповідає без вагань: «Необхідне бажання. Якщо ви вже тут і ми з вами перетнулися, то працюймо разом на якісний результат. Вважаю, що архітектура – не та спеціальність, де трапляються випадкові люди».

У сфері архітектури Юрій Ковальчук уже 20 років, і йдеться саме про практичний досвід. У проєктний відділ будівельної компанії він прийшов стажером ще на другому курсі університету, далі підробіток став професійною діяльністю. Що ж до педагогічної роботи, то її розпочав три роки тому. Стверджує: «Проєктування і педагогічна сфера для мене нерозривні, тому що викладання базується винятково на ґрунтовному практичному досвіді, який накопичився за багато років. З’явилося розуміння, що вже є чим поділитися і що передати студентам. Заразом я теж багато отримую від студентів: і оцю молоду енергію, і нові ідеї, і думки, і формат мислення». 

Працювати зі змістом

Багатоповерхові будинки, котеджі під індивідуальне замовлення, різноманітні громадські будівлі та простори – за роки діяльності Юрій Ковальчук разом із командою працював над різними проєктами. Та справжнім викликом для нього, у хорошому сенсі, став проєкт Відпустового центру в Старуні. Його частина, Хресна дорога, уже втілена й успішно функціонує, а також отримала відзнаку Національної премії з ландшафтної архітектури та садового дизайну в категорії «Сакральний простір». 

«За задумом, Хресна дорога – це виноградна лозина, що в’ється вгору і вгинається під вагою головного грона, яким є Гріб Господній. А стації Хресної дороги – це відростки невеликих молодих пагонів. Коли розповіли про цю ідею священникам і меценатам, очікували, що всім сподобається. Тому й зачепилися за це як за своєрідне змістове наповнення. Ще задовго до того задумувався щодо сенсів в архітектурі, тому у своїй роботі намагався вносити такий елемент у функціонал об’єктів, що, чесно зізнаюся, не завжди сприймалося замовниками. Мабуть, не настав час готовності суспільства до розуміння цього в цілому. І от, власне, затвердження проєкту Хресної дороги вважаю початком своєї наукової діяльності. Тому що тоді почав вже трохи інакше опрацьовувати сенси в архітектурі», – ділиться Юрій Ковальчук.

Роботи на другій частині об’єкту – будівництво храмового комплексу – наразі активно тривають під ретельним наглядом Юрія. За словами фахівця, для нього це найважливіший проєкт. 

«Як спортсмени тренуються впродовж усього життя, удосконалюючись на різних змаганнях, і можуть за свою спортивну кар’єру взяти участь в одній, максимум двох олімпіадах, так і в моїй кар’єрі архітектора цей об’єкт – своєрідні олімпійські ігри. Він далеко не найбільший за параметрами, але з точки зору змісту – точно наймасштабніший у плані соціального значення, – розповідає Юрій Ковальчук. – До прикладу, для багатоквартирних будинків у нас є чітка нормативна база, великий досвід, тобто нам дуже просто це робити, бо все регламентовано. А тут відбувається велика робота зі змістом та функціональним наповненням, різноманітними сценаріями використання. І для мене найкраща нагорода – перебувати там щомісяця під час нічних чувань, відчувати себе частиною того «живого організму» – хресної ходи півтори-двох тисяч людей у супроводі духовного співу та світлових ефектів… Це до мурашок». 

Знайти баланс

Своїх студентів Юрій Ковальчук навчає, що в процесі роботи над об’єктом потрібно брати до уваги різні аспекти, і, лише віднайшовши між ними баланс, можеш очікувати на хороший результат. 

«Архітектор, який проєктує, наприклад, багатоквартирну забудову, не повинен забувати, що кінцевим споживачем є не замовник, а все ж таки люди, які будуть там жити. Тож саме на їхні інтереси потрібно зважати, але при цьому не йти врозріз із замовником, бо ж він створює бізнес, і ми не повинні переконувати його працювати із втратами. Треба брати до уваги користь для міста, майбутніх мешканців та замовника як інвестора. Якщо хоча б один складник звідси випаде, то, можливо, треба переглянути, чи в правильному напрямку рухаємося. Саме це намагаюся пояснити студентам», – ділиться Юрій Ковальчук. 

Про вразливість і збереження архітектури

«Ми не здатні запропонувати такі будівлі, які би встояли проти тих ракет, що до нас прилітають. Ключовим у проєктуванні для нас постало питання забезпечення можливості укриттів та їх доступності; нехтувати цим категорично неприпустимо. Але в умовах повномасштабної війни актуальною є і проблема збереження історико-культурної спадщини, бодай про її фіксації, – каже архітектор. – Зараз є багато методів, зокрема 3D-сканування будівель. Якщо, не дай Боже, пам’ятку зруйнують, то ми матимемо матеріал для реставраційних робіт. Якщо цей об’єкт повністю зруйнований і відбудовувати його немає сенсу, ми зможемо показати, який він до російського вторгнення, до цього варварства, мав вигляд. Прикро, що так відбувається, але якісь нові поштовхи в цьому ключі в нас з’явилися».

Фахівець також зазначає, що змінився підхід людей до матеріального. Якщо раніше замовляли триметрові міцні паркани навколо котеджів, то зараз, помічає архітектор, від цього відмовляються: 

«Сьогоднішній замовник усе більше думає про безпеку і раціональність вкладень без надміру. Люди ставлять собі питання: якщо функціонально це не потрібно, то навіщо? Не як раніше: «У сусіда 200 квадратів, значить, мені треба 220». Зараз тенденції інші, ми почали більше зважати на емоційний та функціональний складники, а це один із найважливіших сенсів архітектури».