Про конкуренцію серед університетів, необхідність вищої освіти для кожного громадянина та досягнення успіху розповів в ексклюзивному інтерв’ю для Університету Короля Данила голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко. 

Що належить до Ваших обов’язків як голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти? Як минає Ваш робочий день?

Жоден робочий день не схожий на інший, оскільки Національне агентство – організація, яка опікується вкрай великою кількістю різних процедур і завдань. День починається, як правило, досить рано. Я намагаюся розпочати працювати о 7-й і вже о 7.30 проводжу робочі зустрічі з командою. Перша половина дня – це опрацювання і планування, а далі – вирішення нагальних проблем: робота над законопроєктами, зустрічі із стейкхолдерами, підготовка методичних матеріалів або розбір юридичних кейсів, пошук відповідей на ті запитання, які стоять перед нами. 

Які проблемні питання вирішує Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти?

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти – це специфічна організація, діяльність якої регламентована нашим законодавством із 2014 року, проте повноцінно функціонувати почала у 2019-му. Це аналог багатьох подібних установ у європейському освітньому просторі. У 90-х роках Рада міністрів освіти європейських країн вирішила об’єднати зусилля задля підвищення якості вищої освіти. Це достатньо довгий процес, що передбачав різні етапи, проте, зрештою, були вироблені спільні стандарти стосовно організації і забезпечення якості освітнього процесу в закладах вищої освіти всієї Європи. Багато країн почали приєднуватися до цієї програми, однією з вимог якої було створення агентств, які б допомагали університетам розбудовувати внутрішні системи забезпечення якості і контролювали їх. На жаль, Україна однією з останніх доєдналася до цього вектору, хоча взяла зобов’язання на себе достатньо давно, але лише у 2019 році почала цілковиту адаптацію нашої системи до вимог стандартів ESG-2015. 

Чи змінилася якість вищої освіти в Україні впродовж останніх десяти років? Чим саме зумовлені ці зміни?

Змін багато. І головна, як на мене, це зменшення кількості здобувачів. Це проблема, пов'язана з демографічною ситуацією в Україні, а тепер – і з активною фазою війни. Вона змушує університети більш гостро відчувати потребу в здобувачах. І більш очевидною стає криза в освіті, яка назрівала протягом багатьох років. 

Українська вища освіта надзвичайно різна, і мені б дуже не хотілося про неї говорити узагальненими фразами. В одному місті ми можемо спостерігати зовсім різні університети – інноваційні і консервативні, успішні і з цікавими програмами та молодим викладацьким складом. Ми можемо навіть в одному великому закладі побачити прогресивні і невдалі освітні програми. Переконаний, що наша освіта достатньо якісна. Але, на превеликий жаль, якість у нас доволі часто межує інертністю, тому що поміж наявних освітніх програм ми маємо достатньо багато імітаційних. Освіта втратила одне зі своїх завдань – селекцію кращих, адже завжди під час навчання мали відпадати і відпадали слабші.

Друга проблема – це зумовлена багатьма причинами консервативність нашого освітнього середовища. Багато викладачів не мали необхідного досвіду і пройшли шлях від бакалаврату до викладання. Можливо, це брак практики і відсутність належної комунікації з європейськими, американськими чи азійськими успішними університетами. 

Але ми маємо дуже багато відповідних методик, які варто зберігати і примножувати, а також не забувати, що все-таки держава повинна позбавляти і прибирати з освітнього середовища неякісні освітні програми та заклади.

Які найкращі практики у сфері вищої освіти ми можемо запозичити у країн Заходу? Яка країна є взірцевою в цьому аспекті?

Я б не стверджував, що ми повинні орієнтуватися на якусь окрему країну: у кожної є як проблеми у вищій освіті, так і успішні кейси. Тут взагалі, мабуть, не варто говорити про певні країни, а про заклади. Бо скрізь вони будуть більш чи менш успішні. 

Я намагаюся на різних зустрічах із командами університетів нагадувати одну істину, яку, я впевнений, усвідомлює багато українців: ми рано чи пізно переможемо. І наша перемога – це не тільки припинення бойових дій і повернення наших земель до кордонів 1991-го, а й приєднання до Європейського Союзу. Тоді українським університетам потрібно буде конкурувати не між собою в межах одного міста чи різних областей, а з кращими університетами Європи. Що здатні запропонувати українські виші, щоб умовний здобувач не виїхав до Варшави чи Лондона? Конкуренція відбере кращих. Нам потрібно зберігати українські мізки, розвивати країну, щоб молодь залишалася. Тому, як на мене, один із шляхів – це інтернаціоналізація української освіти, створення спільних освітніх програм з європейськими закладами. Можливо, не варто кожному університету мати 100+ програм, а натомість лише 20, але потужних. Слід знайти свій фокус, мати комфортний гуртожиток, коворкінги для роботи, прокачувати у своїх викладачів знання іноземних мов, дозволяти студентам розвиватися 24/7, а не лише на парах. 

Як Ви ставитеся до ідеї запровадження наглядових рад при державних університетах?

Наглядові ради не є якоюсь новацією винятково українського законодавства. Це експеримент. Як він спрацює, покаже час. Якщо ми вважаємо необхідними певні зміни, то впроваджуємо їх, працюємо з університетами, чуємо наших стейкхолдерів й ухвалюємо відповідні рішення. Упевнений, що й ця пропозиція уряду через декілька років покаже свою продуктивність або буде видозмінена для того, щоб стати реально продуктивною.

Інколи серед молоді можна почути думку, що час обов’язкової для здобуття вищої освіти минув і вона є пережитком радянщини. Чи справді це так? Як Ви ставитеся до таких тверджень?

Я прихильник того, що люди повинні мати освіту. Чи саме вищу – це вже питання. Освіта не лише готує тебе до подальшої роботи, як це часто говорять, – освіта виховує тебе як особистість і громадянина. Для мене елементами якісної вищої освіти є усвідомлений вибір під час виборчої кампанії, шана свого прапора, повага до людей похилого віку тощо. Вища освіта готує особистість, громадянина і професіонала – такий, як на мене, триєдиний симбіоз. 

Чи потрібна всім вища освіта? Мабуть, ні. Тому що в країні є потреба в багатьох прикладних професіях. Зараз знаємо чимало прикладів, коли представники робітничої професії заробляють набагато більше, ніж ті, хто здобув вищу освіту. Тому це вибір кожного. І я вважаю, що нам потрібно розвивати всі рівні освіти і пропонувати школярам якісну ознайомчу програму для вибору майбутньої траєкторії. Бо прикро, коли особа, яка вирішила, що їй потрібна вища освіта, витратила 5-6 років свого життя в державі або гроші своїх батьків, час, енергію викладачів і не працює за фахом. Хотілося б, щоб кількість людей, які роблять усвідомлений вибір, ставала більшою. 

Чи об’єднання університетів вплине на покращення якості освіти? Чому? 

Доволі суперечливе запитання. Тому що саме об'єднання не призведе ні до яких змін – це лише крок. Інколи ми чуємо спекуляції щодо об'єднання від супротивників. Проте, якщо відбуватиметься акумуляція коштів, переглядатимуться ресурси університету, концентрація трудових резервів, фінанси, змінюватиметься сфера менеджменту новоствореного університету, тоді заклад може стати якіснішим. Саме по собі додавання поганого до поганого добра не зробить. 

Як, на Вашу думку, вища освіта допомагає досягти успіху? Чому важливо її здобувати?

Будь-яка освіта допомагає досягти успіху. Якісна вища освіта – це концентрація освітньої програми дійсно на тому, що обіцяли здобувачеві: новітні розробки, сучасні методи викладання та комбінація їх, проєктування програми із залученням практиків із галузі, усвідомлений вибір дисциплін. 

Якість у моєму баченні – це студентоцентричність. Якщо ти був учасником створення своїх знань разом із викладачами, жив у цьому просторі, набув необхідних якостей і навичок, звичайно, ти станеш успішним. Але, на жаль, можемо констатувати, що інколи люди просто втрачають час, тому що опановують закостенілу програму за старими підручниками. Ми намагаємося протистояти цій ситуації. Крок за кроком, я впевнений, що освіта трансформується.

Університет Короля Данила є ЗВО приватної форми власності. Як Ви вважаєте: майбутнє за приватними університетами чи державними? Обґрунтуйте свою позицію. 

Мені важко сказати, за якою формою власності майбутнє – не вмію передбачати. Але впевнений, що приватні університети повинні зростати, їхня потужність має бути більша. І це залежить саме від них. Університет, у якому ми зараз записуємо інтерв’ю, – цьому приклад. Я бачив, як цей заклад розвивався впродовж останніх чотирьох років з точки зору не лише створення нових локацій, цікавих аудиторій, прозорих дверей і фантастичного стадіону просто неба, а змін викладацького потенціалу; як викладачі прокачували свої навички, скільки програм підвищення кваліфікацій запропонував університет, які події організовував для своїх студентів. УКД змінюється щодня і стає конкурентом державних вишів. До слова, зараз наш уряд і міністерство запровадили програми, згідно з якими здобувачі з високими результатами НМТ можуть отримати грант і здобувати освіту в приватному університеті. Тобто, таким чином, зникає штучність: хочеш гроші – іди тільки в державний університет. ЗВО, які хочуть боротися за свого абітурієнта, змушені змінюватися. Тому, я вважаю, з часом ми будемо мати потужні і державні, і приватні університети. Сумнівно, що якась із форм власності переможе, але прогнозую доволі якісну високу конкуренцію. 

Дайте три поради про те, як досягти успіху.

Займайтеся улюбленою справою – перша порада. Це аксіома: якщо будете робити те, що найбільше до вподоби, вам ніколи не доведеться працювати – ви просто будете насолоджуватися. 

Друге – не зупиняйтеся на досягнутому, завжди змінюйтеся. Світ швидкий, щодня потрібно виділити хоча б декілька хвилин на те, щоб стати кращим. У чому кращим – виберіть самі: прочитайте хоча б 10 сторінок, візьміть гітару і вивчіть нові акорди чи не забудьте зробити ранкову гімнастику. Щодня звітуйте перед самим собою про те, чи вдалося сьогодні стати кращим, ніж учора. І помітите, як через рік ваше життя зміниться до невпізнання. 

Третя порада – любіть своїх батьків і Батьківщину. Завжди через екран телевізора здається, що десь життя легше. Повірте, наша країна дає ту надпотужну енергію, якої бракує тоді, коли перебуваєш за кордоном. Україна – це країна можливостей. Ви – майбутнє цієї країни. Ви – сьогодення цієї країни. Якщо виконаєте попередні дві поради, то наша держава процвітатиме і звідси ніколи не захочеться виїхати.