Добрі справи отця Івана Луцького: служіння Богові, духовне наставництво, благодійність, заснування університету та менторство. Отець Іван Луцький  помер дев’ять років тому, а добра пам'ять про нього живе й донині.

16 травня 2014 року раптово обірвалося життя ректора Університету Короля Данила, доктора юридичних наук, професора, академіка, доктора права, доктора філософії, доктора канонічного права, відмінника освіти України, адвоката, митрофорного протопресвітера – отця Івана Михайловича Луцького.

7 березня 1949 року у Боднарові, що на Калущині, у небагатій, однак глибоко духовній та патріотичній сім’ї народився отець Іван Луцький. Виховувався у щирих віровідчуттях любові до Бога, близьких та до України.

У 1970 році тоді ще юнак вступає до духовної семінарії. Згодом, здобувши вищу освіту та пізнавши мудрість богослов’я, працює на духовній ниві: спочатку дияконом, а невдовзі й священником, проте повсякчас прагне світської освіти, тому в 1996 році закінчує Український вільний університет у Мюнхені, здобувши вчений ступінь доктора філософії. Пізніше сферою своїх наукових зацікавлень обирає юриспруденцію і навчається у Харківській національній академії імені Ярослава Мудрого та Міжнародному науково-технічному університеті в Києві.

Викладаючи теологічні дисципліни та основи права в Івано-Франківській духовній семінарії УГКЦ і Західноукраїнському економіко-правничому університеті, отець Іван мріє про власний навчальний заклад. Іван Михайлович завперш прагне зробити якісну освіту доступною кожній талановитій дитині незалежно від її соціального статусу. У 1997 році заповітна мрія здійснюється: він засновує Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва, згодом – Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького, та стає його першим ректором.

Промисел любові отця Івана Луцького в  церкві Святого Йосифа Обручника («на Гірці»)

Ставши священником, своє служіння та душпастирську працю отець Іван розпочинає на Тлумаччині, а пізніше – у церкві Святого Йосифа Обручника («на Гірці»), що в Івано-Франківську. Там передає любов до Бога людям, допомагаючи всім, хто звертається до нього за порадою та підтримкою. Він повсякчас поряд зі своїми парафіянами в будь-якій складній життєвій ситуації, відкритий до розмов та жертовний для довколишніх.

Отець не тільки виконував свої духовні обов’язки, але й приділяв значну увагу відновленню храмів на Прикарпатті. Зокрема, за сприяння Івана Михайловича в храмі «на Гірці», де він служив, було здійснено ремонт, реконструкцію фасаду, позолоту купола. Для отця завжди важливою була парафія та її потреби. Він розумів, що храм – це серце громади. Адже для кожного вірянина церква – місце сили, духовної віднови, спокою та пізнання. Розуміючи духовну цінність храму, отець завжди докладав максимальних зусиль, аби підтримувати світлий та чистий образ церкви, облагороджуючи та відновлюючи її. Допомагаючи матеріально та фізично, отець Іван створював не лише комфортні умови для богослужінь, а й формував в храмі теплу атмосферу. Його навчання, поради, проповіді й досі пам’ятають в церкві Святого Йосифа Обручника. Отець Іван був провідником та духовним наставником для багатьох людей.  

За розповідями одного із засновників Івано-Франківського культурно-наукового товариства «Рух» та крайової організації НРУ – юриста Володимира Ковальчука, парафіянкою храму «на Гірці» була й двоюрідна сестра Провідника ОУН Степана Бандери – Мирослава Антонович. 

«Ora et labora» – молися і працюй

Часто від отця Івана можна було почути вислів латиною «Ora et labora» («Молися і працюй»). Ці слова, мабуть, і певний девіз, і джерело натхнення, і життєве правило, яким керувався Іван Михайлович. Він вважав, що молитва та праця є невід'ємними при виконанні будь-якої роботи. Молитися та працювати отець навчав й інших людей, переконуючи, що навіть найскладніші завдання можуть бути досягнуті, якщо поєднувати духовність із наполегливістю. 

Іван Михайлович багато працював над собою, розвивався як в духовній, так і в освітній сфері, ніколи не зупинявся на досягнутому. Викладаючи теологічні дисципліни та основи права в Івано-Франківській духовній семінарії УГКЦ і Західноукраїнському економіко-правничому університеті, отець загоряється задумом створити власний навчальний заклад –  заклад, який забезпечував би доступну високоякісну освіту, сформовану на принципах християнської моралі: простір, де студент мав би можливість навчатися в хороших умовах та здобувати відмінні та ефективні знання саме в Україні, а не поневірятися світами.

У 1997 році Іван Михайлович Луцький здійснив свою мрію і заснував Приватний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва», ставши його першим ректором. Університет розпочав свою діяльність з орендованого приміщення площею 500 квадратних метрів, де за чотирма спеціальностями навчалися близько трьохсот студентів. У 2007 році університет перейменований в Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького. Після смерті першого ректора справу всього його життя продовжили діти: Андрій, Мирослав та Наталія Луцькі.

 З травня 2017 року офіційна назва закладу – Університет Короля Данила. З цього часу він і далі динамічно розвивається, відкриваючи нові спеціальності. Наразі в УКД 20 освітніх програм, серед яких філологія, право, дизайн, фінанси, банківська справа та інші.

Зі спогадів учнів Івана Михайловича Луцького   

«Іван Михайлович – видатна особистість. Його любили та поважали студенти, колеги й всі ті, хто мав за честь бути з ним знайомим. Отець Іван був не тільки розумним і освіченим, але й великодушним, простим, співчутливим та чуйним до людських потреб і проблем. Без його порад та допомоги не обходилися люди, різні за соціальним статусом та життєвими обставинами. Він любив працювати, постійно був в русі, його завзяття вражало та мотивувало довколишніх, – ділиться спогадами про отця його учень, перший проректор УКД Михайло Косьмій, – для мене він також був особливою людиною, вчителем, другом, порадником. На жаль, через передчасну смерть Івана Михайловича, я – єдиний офіційний його учень. Іванові Михайловичу я завдячую усім, що маю сьогодні. Усі мої здобутки реалізувалися завдяки йому, без його настанов не захистив би докторської дисертації. Він вірив у кожного і кожному, з ким доводилося працювати, вказував правильний життєвий шлях та допомагав не зійти на манівці. Вічна та світла пам'ять моєму вчителеві!»

«Своїм науковим та професійним життям завдячую саме Іванові Михайловичу. Його віра, підтримка та натхнення мотивували усіх довкола. Він вчив мене працювати, учив любити та поважати свою роботу, учив викладатися на максимум, учив виконувати свою роботу гідно та професійно. Я завжди відчував його батьківську підтримку, проте ніколи не було занадто м’якого ставлення чи якогось потурання. Робота роботою. Мені подобалось те, що він був справжнім керівником та управлінцем. Разом з цим, ніколи не був осторонь студентства: його цікавила якість та ефективність навчання, студентське дозвілля, процес викладання та розвиток академічного середовища. Іван Михайлович особисто знав кожного студента і завжди радо допомагав студентській громаді, бо дуже любив молодь. У моєму житті Іван Михайлович особливий ще й тим, що провів нам із дружиною таїнство вінчання, а пізніше хрестив обох дітей», – згадує учень отця, декан факультету суспільних і прикладних наук Роман Зварич.

Зі спогадів колег Івана Михайловича Луцького  

«9 років тому перестало битися серце першого ректора і засновника Університету Короля Данила отця Івана Михайловича Луцького. Воно було в нього настільки великим, чуйним, сповненим добра, любові й милосердя. Кожен, хто особисто знав Івана Михайловича, завжди згадуватиме про нього з теплотою і вдячністю. Пам’ятатиме його вчинки, слова, людяність, щирість та ставлення до людей. Він був направду видатною особистістю. Важко усвідомити, що вже 9 років його немає поряд з нами. Життя кожної людини є унікальним. І тому, коли воно зникає, кажуть, що з неба падає зірка. Здається, що зі смертю Івана Михайловича з неба зникло ціле сузір’я. Таку втрату не заліковує навіть час. Таку втрату ніколи не сприйме наша свідомість. Неможливо змиритися з тим, що він так рано, так раптово відійшов у засвіти, – розповідає проректорка з науково-педагогічної роботи УКД Оксана Каленюк, – Іван Михайлович був небайдужим до чужого болю, дуже чуйним і людяним, завжди намагався всіх вислухати, підтримати, допомогти у важку хвилину. Усім нам бракує і ще дуже довго бракуватиме його мудрих порад, лагідних, щирих слів та посмішки. Мабуть, не знайдеться таких слів, якими можна було б зменшити величезне горе втрати і втамувати біль рани, яку не лікує час. Сумуємо разом із родиною, молимося, завжди пам’ятаємо. Вічна пам’ять…»

Фонд імені отця Івана Луцького

Втілення мрії отця Івана Луцького, відкриття університету, – не тільки його особисте досягнення, а й поступ у житті людей довкола. Завдяки старанням, роботі та наполегливості Івана Михайловича тисячі молодих людей мали можливість здобути високоякісну освіту, розвинути свої професійні та особистісні якості й стати гідними громадянами гідної держави.

Здійснення задуму отця Івана Луцького – успішна історія, яка твориться й досі. Достойну справу батька продовжують діти, щораз розширюючи освітні горизонти та можливості УКД.

 Зараз ж Університет Короля Данила вшановує пам'ять свого засновника та першого ректора через функціонування фонду імені Івана Луцького. Головною метою діяльності фонду є надання грантів на безкоштовне навчання, усебічна підтримка обдарованої молоді, створення умов для її творчого зростання, розвитку і реалізації здібностей талановитих дітей.